Назва цього твору може здатися простою датою, але для мене це не так. Саме в той день(тепер більше, тепер менше) Тренто виграв свою першу Лігу чемпіонів.
Після років перемог, на щастя, багато приїхало, це зберігає для мене справді особливий спогад. Я ніколи не був, до того, у команді, створеній для перемоги, робоча група із заявленою метою дійти до кінця та підняти кубок на подіум. Це також був мій перший досвід на міжнародному полі. Здається тривіальним, але організувати підготовчу роботу до перегонів паралельно між чемпіонатами Італії та Європи було зовсім непросто. Навіть за пару тижнів до нашого домашнього дебюту проти ACH Volley Bled, я та менеджер команди Ріккардо Мікілетто, ми поїхали до Відня, щоб подивитися матч MEVZA Cup між господарями (вони теж входять до нашої групи) і саме формування Блед…
На щастя, дорога до Праги (домівка фіналу чотирьох) це було досить легко, і нам вдалося пройти у фінал чотирьох, вигравши всі матчі. У півфіналі ми зустрілися з Мачерата (який вже перемагав нас у Суперкубку на початку сезону) і ми рішуче перемогли, кваліфікація до фіналу. Наступного дня (іл 5 Дійсно квітень) ми зіткнулися з греками Іраклісу, яка несподівано вибила «Іскру Одинцово» у півфіналі. У передматчі сталося все, що грецькі вболівальники буквально підпалили O2 Arena. Щоб гонка стартувала, довелося втрутитися ОМОНу. Я не можу описати страх, який відчував у ті моменти.
Потім почався матч і залишилося тільки поле, м'яч і дві команди для аналізу та вивчення, навколишнє середовище було приглушеним і набуло нереальної атмосфери… до двох останніх тузів Казійського. З того моменту я більше нічого не пам'ятаю до вечері в готелі: Протягом наступних днів і тижнів я переглядав відео та фотографії, які дозволили мені відтворити те, що я робив у ті моменти відразу після закінчення гонки, але все, що залишилося в моїй голові, це радість і задоволення, які я відчув у ту мить.
Номер перемоги 1, незмінна перемога.
